Вістовик UA

Діду, а з якого народу наша баба?

 Вчора  з внучкою- п”ятикласницею до самого вечора кропили картоплю якоюсь  мутною, страшно вонючою гидотою , що за селом, біля компресорної станції- труїли  ”американських супостатів зі штату Колорадо”, в нас ще  їх кличуть колорадськими жуками.

Сьогодні літнє свято Трійця або Зелені свята. Жінка пішла до церкви, а ми з внучкою забралися на берег річки в парку. Внучка полюбляє такі вилазки, бо може зі мною пофілософствувати.

У верховітті дерев над річкою виспівує якась пташина. Але я з дрібного птаства розпізнаю лише горобця та ластівку. А з крупних – гуску, качку, голуба, ворону і сороку. А ще добре петраю, що зозуля вміє тільки “ку-ку” і то лише в травні, а соловейко тьохкає. Ось і зараз високо в деревах дає концерт.

Щось лоскоче мені підошву… Мурашка нахабна десь преться і то так настійливо, ніби думає що між пальцями в мене пивбар цілодобовий. Дригнув ногою, не впала клята , добре тримається, а я ще трішки і ногу відірвав би. Перегороджую пальцем їй дорогу і кидаю її у траву. Там їх ціла дивізія! Ні-армія! Все кудись лізуть, метушаться, щось сунуть чи тягнуть за собою. А чи є толк з цієї метушні- невідомо, хоч і вигляд, ну  дуже вже заклопотаний…

-Діду, а мурашки мабуть теж українці, бо живуть на Україні? – цікавиться внучка.

– Аякже….

– І нас так багато, як їх?

-Угу, нас ще більше.

Ого, яка ми величезна нація! – захоплено вигукує внучка.

-Бачиш гусінь на гілці?. То терорист, а павук, що спускається на павутинні- то  спеназівець у масці з чорної  панчохи, у якій вирізані дірки для очей. зараз розгойдається на своїй павутині і захопить безсердечного терориста….- вступаю з нею в гру

А павук хто?

-Москаль , який хоч і снує павутину на нашій українській землі, інколи все ж якусь користь приносить, він мух і мошкару всяку ловить.

-А мухи і мошкара, хто вони?

Мухи і мошкара? – задумуюсь.., бо ж зненацька застукала мене підступна внучка таким питаннячком. Як би відповісти їй, щоб знов не послідувало ще каверзніше питання.

-Монголо- татарське іго! –  не зчувся, як випалив я.

-То що і бабка наша з того народу? – парирує внучка.

Я розглядаю траву під ногами і не знаю що відповісти цій малій каверзі… Поки я думав , гадав до якої народності належить наша баба, появилась вона, “клята бусурманша” з букетом молодої кропиви в руках. Виявляється вона все чула…

-Будеш просити пробачення?

-Це ти її налаштовуєш проти мене !- кричить моя ненаглядна  половина, шмагаючи мене тим букетом по плечах… Добре що встиг завчасно одягнути сорочку, а то…

Ось так і закінчилась моя політінформація, замішана на сільському розумінні філософії відносин і життя- буття.