Вістовик UA

Майже через рік, весною 1942 року Центральний Провід ОУН/б/ посилає на Волинь Василя Сидора, якому доручає надати допомогу в створенні груп самооборони. Невдовно було організовано дві групи, якими командували Сергій Качинський /”Остап”/ в околицях Степані та Іван Перегійняк /Довбешка/.

На літо у їхніх групах було вже більше 600 бойовиків.В цю ж пору починається німецькі репресії. В районі Костополя німці знайшли склад зброї: 600 гвинтівок, 12 кулеметів,20 тисяч снарядів та інші боєприпаси. Крім того в Сарнах німці знаходять бандерівські “директиви про ведення партизанської війни. Цього ж літа склалося надзвичайно тяжке становище. Гітлерівці почали жорстокий терор проти мирного населення, вивозили сировину,продукти харчування і молодь до Німеччини, палили села і нищили населення.

Друга велика небезпека – це наступ радянських партизанів, які сунули з білоруських боліт. З”являлася і третя небезпека, яка зодом принесла волинянам багато горя, це польські колоністи, які об”єдналися і організувалися у загони Армії Крайової /АК/.

Таким чином проти повстанців діяли три серйозні противники, які не рахувалися з жодними законами, безкарно чинячі злочини над українським народом Полісся і Волинні. В цей час становище загострилося до краю, необхідно було якось оборонятися. Створювалися загони самооборони, які все частіше вступали у збройні сутичкиз цими трьома противниками. Невдовзі загони самооборони переформовуються в армію, перебираючи назву УПА від загонів Тараса Бульби, які на цей час він реорганізував.

Перші бої, що були проведені з німецькими окупантами, більшовицькими та польськими партизанами, викликали в поліщуків величезне захоплення. В УПА почали вступати місцеві жителі цих районів, і це дало можливість вже у лютому 1943 року створити ще три нові сотні УПА: сотні командирів “Дороша”,”Крука” й “Гонти”.

У березні до повстанців переходять станиці української допоміжної поліції. Завдяки цьому сотні реорганізуються в курені і виникають нові сотні. Вся система військових формувань набуває назви УПА-Північ. Цей період ознаменувався досі невидимим піднесенням повстанського руху і стрімким зростанням рядів УПА. А становище що склалося на цю пору змусило відділи Повстанської Армії проводити перші запеклі бої з совецькими партизанами та полськими “пляцувками”- озброєними загонами поляків, які ухитрялися бути в союзі з партизанами і не гребували одночасним співробітництвом з німцями. І лише після того, як вдалими операціями повстанцям вдалося відбити їм бажання грабувати села, УПА приступає до боїв з німецькими окупантами.

7 лютого 1943 року сотня “Довбешки” громить гарнізон у Володимирці і бере перші трофеї: 20 карабінів, безліч патронів та амуніцію, шо була вкрай потрібною для повстанців.

З 10 на 11 березня невеликий загін УПА напав на фабрику в селі оржів,де розміщався склад зі зброєю. У підсумку успішного нападу було вбито 6о ворогів,здобуто багато зброї та іншого спорядження. Але й непоправну втрату понесли в цьому бою повстанці-загинув “Остап” /Сергій Качинський/.

Протягом березня-квітня відділи УПА продовжують із боями зачищати від окупантів містечка: Володимирець, Степань, Топоровиці, Людвиполь, Деражне, Олику, Цумань, Горохів та інші. Бої з німцями тривають безперервно.

Журнал ” Ідея і чин” – офіційний орган ОУН, підсумовуючи боротьбу за перший рік боротьби, на літо 1943 року повідомляв:”В багатьох важких боях очистила від банд Рівненщину, Житомирщину,Луччину, Костопільщину,Південну Сарненщину та Берестейщину, і, користуючись цілковитою прихільністю та допомогою населення, звільняє нові терени Волині, Полісся, Житомирщини та Київщини”…

У той час, коли на Волині та Поліссі палахкотіли бої повстанців з загарбниками, на Галиччині панував розмірний спокій. Звідси лише постачалися старшини, бійці,зброя та медикаменти. Але вже весною 1943 рокуц галичани були змушені взятися за зброю і попросити допомоги у волиняню

На весну 1943 року на галицьких теренах відносно вільно діяли великі відділи польської Армії Крайової, спираючись на підтримку та допомогу польських сіл, що були розкидані навколо Львова. Піднімали голову і бойовики “Гвардії народової”. І вже у червні сорок третього відбуваються перші жорстокі зіткнення.

Виступи повстанців на Галиччині прискорюють рейд більшовицьких партизанів під командуванням генерала С. Ковпака. Перші загони Ковпаківців з”явилися в Прикарпатті на початку липня і прямували в гори. Опанування Карпатами давало більшовикам величезні стратегічні можливості для ведення диверсійних операцій в тилу німців і паралізувати райони Словаччини, мадярщини, Трансільванії, та прилеглого передгір”я.

Німці,звісно, розуміли небезпеку, яка загрожувала для них в разі зайняття Ковпаком Карпат. Вони величезними силами оточують в горах партизанів, примушують їх розсередитися і невеликими групами проганяють назад в Полісся.

Розправившись із Ковпаком, німці всю свою злість спрямовують проти повстанців й розпочали їх ліквідацію. Між гітлерівцями і повстанцями розгорілася боротьба за життя. Після жорстоких акцій на Коломийщині,кривавих розстрілів у Станіславові,Ямниці і Калуші німці почали локальний наступ у Карпатах. Однак,окремі гірські терени, такі, як “Говерла”,”Чорний ліс” “Маківка” ще довго залишалися неприступними фортецями повстанців…