Вістовик UA

Назва походить¹ від слова рів, рови, якими був оточений рівенський замок, що знаходився в долині річки Устя. Як бачимо, в документах з 16 ст., оселя ця виступає під назвою Рівноє — Рівне, коли то волинський землянин Іван Дичко продав село своє в Луцькому повіті на ім’я Роноє князю Семену Василевичу Несвицькому. В 1707 р. Рівне згадується в „Днєвнику і путєвих замєтках кн. Б. Куракина” під назвою Ровное (по польськи РУВНЕ, по-українськи РІВНЕ). Вивчення старих укріплень старого рівенського замку стверджує припущення, що головними оборонними фортифікаціями були рови і вали, якими був оточений цей замок, положений в підмоклій долині р. Устя. Словник І.Сташевського з 1959 р. подає „Rowne” — назва ця не означує рівне поле, як випроваджує Брікнер, але утворено кінцівку „но” до назви Рів. Підтверджується це також вимовою цієї назви місцевими селянами — Рівне, до Рівного і т.д. Місто положене над р. Устєм, яка творила там великий став. За переписом 1857 р. в м. Р. було 7,000 жителів і 551 домів, 230 крамниць і складів і 34 інших торговельних підприємств, 200 постійних ремісників і 150 ремісників сторонніх, кілька ремісничих фабричок, багато гостинниць — заїздів, кілька ресторанів і столових, кафе (Т. Стецкі, „З бору і степу”), 4 православні церкви (дерев’яні). Найстаршу з них побудувала в м. Рівному Марія Сімашкова²-Рівенська в 15 ст., згадується там церква ще в 1680 р. і 1637 р., друга Успенська з 1731 р. третя Св. Степана з 1848 року. 

Перша писана згадка про Р. походить з часів Волинсько-Галицького Князівства з 13-14 ст., пізніше Р. перейшло до Дичків. Від волинських землян Дичків переходить на початку 15 ст. до роду кн. Несвицьких або Несвіжських, а в 1481 р. за дочкою кн. Несвіжського Анастасією переходить до маєтності князів Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський Казимир надає оселі Р. Магдебурзьке право (Н. Теодорович. Істор. Стол. Описаниє вол. епар., том II, стор. 438). В кінці 15 ст. Р. належало до кн. Семена Василевича Несвіжського, який по смерті жінки переселився до Рівного і побудував тут найстарший в цьому місті замок в підмоклій долині р. Устя. Обкопав він острівець глибокими ровами, затримав греблею воду в р. Усті, наповняючи глибокі і широкі рови водою.

В 16 ст. Р. перейшло до кн. Острозьких, а від них, на підставі т. зв. Кульбишівської угоди (в 1723 р.) стає власністю кн. Юрія Олександровича Любомирського, який перебудував старий рівенський замок, а ціле місто оточив ровами і валами. За кн. Станислава Любомирського невелике до того часу містечко розрослося у велике місто. Від старого рівенського замку до початку 20 ст. залишилися в долині р. Устя ледве помітні вали і рови, на його місці залишився однак палац, закінчений кн. Станиславом. По перепровадженні через м. Рівне залізниці Ковель-Київ, Радивилів-Здолбунів-Рівне і Рівне-Лунинець, а також шосейних доріг Ковель-Луцьк-Рівне-Київ і Рівне-Дубно-Радивилів, місто Рівне розрослося у великий торговельний центр Волині. Це місто положене на пограниччі Волині і Полісся. Рівне зробилось головним центром для розпреділення, обміну продуктами місцевого виробництва і використування. На початку 20 ст. м. Рівне стає найкращим і найбільшим містом тодішньої Волині, яке пов’язане було 257 км. залізницею зі столицею України — Києвом. В 1911 р. кількість населення міста сягає 33,722 жителів. З них православних (переважно українців) — 13,240, католиків (переважно поляків) — 2,804 жителів, протестантів — 928 жителів і іудеїв 19,142, магометан — 301 жителів. В тому ж 1911 р. в м. Рівному було: Повітова земська управа, повітове земське товариство (собрание) земський шпиталь, агроном, санітарний лікар, ветлікар, повітовий інженер, земська поштова станція (кінна), повітове поліційське правління, жандармерія, з’їзд мирових суддів (суд), мировий посередник, пошта, телеграф, телефон, залізничний поштовий відділ, державна скарбниця (казначейство), рівенський відділ державного банку, третя округа волинського акцизного правління, державна фабрика ретифікації горілки, прокурор, слідчий, 2 нотарі, мировий суд, в’язниця, військовий штаб 11 армійського корпусу, два артелерійські дивізіони, штаб пішої дивізії, 2 полки піхоти, шкільний інспектор, середня, реальна школа (реальноє училище), жіноча гімназія, три двоклясові школи, 1 двоклясова єврейська школа, 3 одноклясові школи, єврейська школа — Талмуд Тора, 1 двоклясова жіноча школа, 1 одноклясова жіноча школа, земський шпиталь, єврейський шпиталь, товариство сестер милосердя, єврейський притулок, нічліжний дім, 9 добродійних товариств, 3 клюби (шляхетський, громадський і єврейський), 16 книгарень, 3 кафе, 3 кіно, 3 театри, 9 друкарень, 6 фотографів, 115 крамниць, автобусне сполучення (приватне), 13 акушерок, 3 аптеки, 3 вет-лікарі, 13 дентистів. 39 гостиниць, фабрика гільз — до цигареток, інженер-архітект, 2 цегельні, фабрика виправи шкір для взуття, фабрика цукерків, тартак, 12 торгівців лісом, 8 складів дерева, фабрика макаронів, фабрика меблів, паровий млин (18,250 пуд. річн. перем.), газовий млин Панка (2,000,000 пуд. річн. перем.), 5 фабрик мила, редакція газети ,,Юго Западная Волинь”, бровар, 6 приватних судових оборонців, кооператива, 2 ресторани, цукровня, фабрика сільсько-господарських машин, 6 складів сільгосп. машин, фабрика тютюну, позичкова каса, хімічно-бактеріологічна лябораторія, чавунно-машинна фабрика і фабрика бричок та інші дрібні підприємства. В Рівенському повіті в 1911 р. було: обшар земель повіту — 7,567 квадр. верстов. Жителів в повіті (не рахуючи міста) з переписом 1911 р. — 304,969. З них православних (переважно українців) —211,247, католиків (переважно поляків) — 24,192, протестантів — 30,833, баптистів — 1,189, іудеїв — 36,516 жителів.

Зі старого рівенського замку з 15-18 ст. не залишилося майже ніяких слідів.

До рівенського ключа маєтків кн. Любомирських в Рівному, Олександрії й інших місцевостях повіту за списом 1911 р. залишилося 15,672 дес. В кінці 19 ст. залишилося 2 кургани на грунтах м. Рівного, 3 км. від міста при шосі земляне укріплення ,,Батарея”, в околиці і самому місті знайдено кілька камінних і кремінних сокир, в 1877 р. в околиці міста знайдено круглий римський щит, прикрашений різьбою, яка зображає триюмфальний похід, в 1890 р. знайдено там же бронзовий цельт і римську бронзову фігурку жінки, а також багато інших пам’яток, які тоді переховувалися в різних музеях Росії, а останньо в музеї барона Штейнгеля, в сусідстві з Рівним селі Городку. В рівенській гімназії вчився видатний письменник українського походження Володимир Короленко, відомий своїми поступовими поглядами, який часто виступай проти соціяльної і національної нерівносте в царській Росії. Погляди його широко відбилися в його таких багатьох творах як: „Без язика”, „Кустарі”, „Історія мого сучасника”. Його творчість пов’язана широко з українським народом і культурою: „Сліпий музикант”, „Ліс шумить”, „Сорочинська трагедія”, „Котляревський і Мазепа”. Цінив він високо українську народню поезію, музику, знався майже зі всіма письменниками, поетами і артистами України, займався перекладами. Помер Короленко у м. Рівному³ в 1921 р., де його похоронено на місцевому цвинтарі.

«Стара Волинь і Волинське Полісся»
(краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року)
Олександер Цинкаловський
1986, Вінніпег

Примітки www.rivne.org

¹ достеменно не відомо походження назви міста
² ???
³ Помер Короленко у Полтаві, де й похований.
У Рівному на кладовищі “Грабник” поховано його батька.

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту “Вiртуальне мiсто Рiвне” дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: “Вiртуальне мiсто