Вістовик UA

Волинь – древня земля, невід’ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста “Велиня”, про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ “валінана” арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив в Х столітті. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхів”ях Західного Бугу, Прип”яті.

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Волинська губернія – адміністративно-територіальна одиниця на
Правобережній Україні була утворена за указом Павла І 1797 р. Центр – Житомир (з 1804 р.) і була частиною Південно-Західного краю. На початку ХХ століття поділялася на 12 адміністративно-територіальних одиниць (повітів): Володимир-Волинський, Дубнівський, Житомирський, Ізяслав-ський, Ковельський, Кременецький, Луцький,  Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський, Старокостян-тинівський [9, с. 606]. З другої половини ХІХ ст. у краї відбувається руйнація натурального господарства, інтенсивний розвиток капіталістичних виробничих відно-син, поступове перетворення регіону з традиційно аграрного на промисловий. Підтвердженням цього стало різке зростання кількості населення та зміни в його соціальній структурі.

За переписом населення 1897 р. [10, с. ІХ], українців у губернії мешкало
2095579 (70,1%), у містах – 46060 (19,7%) осіб. 92% українців було зайнято у сільському господарстві. У кількісному співвідношенні зайнятих у промисловості і ремеслах українці в цій категорії поступал-ися лише євреям. У медицині, освіті та науці працювало близько 1 500 осіб. Понад 1 500 чол. жили на прибутки від капітального і нерухомого майна.

За етнічними ознаками на основі даних про рідну мову губернія є переважно російською, загальна чисельність руських складає 73, 3 відсотка.
Євреї були другими за чисельністю в губернії – 394774 (13,2%), у містах – 118727 (50,8%) осіб. Питома вага євреїв серед сільського населення становила 10,02%. У деяких видах ремесел, промисловості, як і в торгівлі, євреї складали переважну більшість (36,1%).
Третіми за чисельністю на Волині були поляки – 184161 (6,16%), у містах – 17834 (76,3%) осіб. Більше половини поляків займалися сільським господарством(52,9%). Серед них було багато землевласників (їм належало 42,8% всієї приватної землі). Чимало поляків займалася ремеслами, працювали в промисловості.
Німецька колонізація Волині мала хліборобський характер. З 171 331 осіб (або 5,73%) усього населення губернії 98,8% німецькомовних колоністів мешкали в сільській місцевості Житомирського, Новоград-Волинського, Луцького, Рівненського,  Володимир-Волинського та Дубенського повітах, де складали 6,14% від загалу.
Наступними за кількісним показником були росіяни – 104889 (3,5%), з них у містах – 43751 (18,7%) осіб, а серед сільського населення – 2,2%. Більшість із них було переселено до Волинської губернії і майже чверть перебувало на Волині тимчасово, у зв’язку зі службою в російському війську. У структурі росіян було значна кількість спадкових і персональних дворян (12,5%), почесних громадян, духовенства, купців.
Значна частина росіян працювала на залізниці, займалася торгівлею, ремеслами тощо. Як показують статистичні дані перепису, статевий показник губернії цілком задовільний, так  по всій губернії на 100 чоловіків припадало 98,9 жінок.

10181 особа із всього складу губернії страждає тяжкими фізичними недоліками. Загалом, найменше хворіють євреї, а найчастіше – поляки. Найменше божевільних у руських – це зв”язано, що руськи не займаються розумовою роботою, пов”язаною з нервами.
На 1913 р. структура населення змінилася таким чином: українців – 2698652, євреїв – 554451, росіян – 39289, поляків – 348485 [11, с. 71]. В адміністративному центрі губернії – Житомирі, із загальною кількістю мешканців 90,7 тис. осіб, 41,2% населення становили євреї, за рахунок міграції з сільської місцевості 26,3% мали українці, за ними розмісти-лися поляки, росіяни та незначна кількість представників інших націона-льностей [12, с. 157–158].

Своєрідним був соціальний склад населення Волинської губернії. Найбільшу кількість становили селяни-власники – майже 2 млн. осіб. Основну масу міських мешканців становили міщани. У 1897 р. їх нараховувалося більше 500 тис. осіб. Привілейованою частиною населення краю було дворянство – 32319 осіб, що складало менше 1,2% від його загальної кількості. У суспільно-політичному і духовному житті помітне місце займало духовенство.
Отже, за соціальними та фаховими даними перепису 1897 р., на Волині
простежується диспропорція в соціальній структурі українського суспільства. Тому,  попри чисельну перевагу, українці в суспільному поділі поступалися за впливовістю представникам інших народностей, які домінували в стратегічних центрах соціального, економічного, культурного і політичного життя Волині.
В економічному плані Волинська губернія була однією з найменш
розвинутих в Україні. На початку ХХ ст. це був в основному аграрний регіон. 91,2%  населення губернії займалося землеробством із використанням застарілих технологій та знарядь обробітку землі, що знижувало ефективність ведення господарства [1, с. 41].
Водночас у цей період спостерігається інтенсифікація розвитку капіталізму в сільському господарстві, зумовлена капіталістичними виробничими відносинами у промисловості, розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі, транспорту і збільшенням міського населення. Сільське господарство все більше набувало характеру торговельного землеробства, у якому поглиблювалась і розширювалася спеціалізація виробництва.

Значну роль в економічному розвитку краю відіграло  будівництво залізниць. Саме у цей час на Рівненщині швидкими темпами будувалися залізниці. Залізничні магістралі Козятин-Брест,  Здолбунів-Радзивилів, Рівне-Лунінець значною мірою  імпульсували економічний розвиток краю. Для будівництва  залізниць використовувалися різні будівельні матеріали, які  вироблялися на місці. Це стало важливим чинником
збільшення кількості деревообробних підприємств, зросло  видобування базальту та граніту. Саме у той час у краї розпочалося активне добування граніту та інших будівельних  матеріалів, які використову-валися при будівництві залізниць.  З іншого боку, введення в дію нових шляхів сполучень  стимулювало розвиток харчової промисловості й полегшило  вивіз готової продукції за межі краю.

АлМаС