село Немовичі
Герб
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район/міськрада	Сарненський
Рада	Немовицька сільська рада
Код КОАТУУ	5625485401
Основні дані
Засноване	ХІ-ХІІІ століття н. е. Перша писемна згадка-1293р.
Населення	4,147
Площа	4,742 км²
Густота населення	674,4 осіб/км²
Поштовий індекс	34540
Телефонний код	+380 3655
Географічні дані
Географічні координати	51°11′57″ пн. ш. 26°34′20″ сх. д.Координати: 51°11′57″ пн. ш. 26°34′20″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	155 м
Місцева влада
Адреса ради	34540, Рівненська обл., Сарненський р-н, с. Немовичі, вул. Радянська,6 , тел. 2-29-73
Карта
Немовичі
Немовичі

Немо́вичі — село у Сарненському районі Рівненської області. Населення — близько 4,16 тис. жителів, центр сільської ради, розташоване за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Немовичі. Сільраді підпорядковані населені пункти Гута-Перейма, Катеринівка.

Назва[ред.]

За Княжої доби всі вагомі і важливі питання громади виносились на віче(загальні збори). Громадою, що прижилася на березі річки Язвинкакермував німий ватаг (староста), через що віче проходило на німо, без слів і вигуків, адже ватаг і так нічого не чув. Через деякий час громаду почали називати німе віче, а згодом німовічи.

Проходили роки, поселення розросталось і стало селом Німовичи. В радянські часи, коли назви підганялись під російський манер, воно отримало назву Немовичі.

Із старослов’янської «немов», «ич» — «німого», «син».

Історія[ред.]

Пракорені.

Історія села Немовичі невіддільна від історії всього великого краю – Волині.Перша письмова згадка про село відноситься до [[1293|1293 року]]. У цей період на границі волинських володінь виникло Степанське князівство, до якого у 1293 /6801/ році входили найбільші тогочасні поселення Погорини і Надслуччя: Степань, Корост, Кричильск, Немовичі, Кобрин… /М. Максимович .1850 р./ З початку ХІІІ століття південна частина Погорини влилася до складу Луцького князівства і належали князям Острозьким. Північна частина розпалася на Городельське, Степанське і Дубровицьке князівства, що сформувалися на підвалинах Дорогобузького і Пересопницького князівств[6]. Погорина згадується в «Повісті минулих літ» під 1097 роком і в Іпатіївському літописі під 1235 роком під час війн Данила Галицького з князями Ізяславом Мстиславичем і Михайлом Чернігівським.

Вивчивши могильники Княжої доби у межиріччі Турії та Бугу, зокрема біля села Немовичі Сарненського району, відомий історик, доктор історичних наук, професор Волинського державного університету ім. Лесі Українки М. М. Кучинко у своєму досліджені “Історична Волинь” стверджує що поховання відноситься до 11-13 ст.н.е., про що свідчать залишки поховального інвентарю, дуже бідного, в основному – це горщики, глиняні прясла, та кремені до залізних кресал. Жили тут в той час нащадки слов’ян, які сповідували християнство, що підтверджено знайденими бронзовими хрестиками та кістяками з перехрещеними руками. стверджує, що захоронення в курганах біля села відносяться до поховань.

Основним заняттям було землеробство, скотарство, рибальство, збиральництво. Були і плисаки, які сплавляли ліс по Случі в Польщу та Німеччину. Плисаки користувались величезною повагою, бо вони привозили заграничні хустки і інші товари.

Писемні згадки

Поліський край разом з Волинню згадується у Волинському літописі 1270-1280 роках під назвами Подлєсьє, Полєсє, Палєсє. Відомо, що населення Полісся складають представники різних етносів. Полісся з давніх давен було зоною творення праслов”янської культури. У 12-13 століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським, Чернігово-Сіверським, Володимиро-Волинським (пізніше Галицько-Волинським).

В давні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія,яка включала нинішні; Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Взагалі в історії краю чимало сторінок, що розповідають про споконвічну боротьбу її населення проти іноземних поневолювачів і загарбників.

Сама перша писемна згадка про наш край, Дубровицю відноситься до 1005 року, коли князь Київський Володимир Великий, заснувавши в Турові християнську єпископію, у переліку міст, що мають до неї належати, називає і Дубровицю.

У VIII-IX ст. на території Волині, до складу якої входили землі сучасної Рівненщини, жили східнослов′янські племена дулібів-волинян і древлян. Кордон між ними проходив приблизно по річці Горинь. Вірогідно, що у Х ст. Дубровиця була одним із західних прикордонних пунктів древлянського князівства, з центром у місті Іскоростень (тепер місто Коростень Житомирської області).

В ХІ ст. Дубровиця стала центром однойменного удільного князівства. А в Іпатіївському літописі під 1183р. розповідається про те, що Дубровицький князь Гліб Юрійович, правнук Михайла Святополка, брав участь у переможній битві Святослава Всеволодовича з половецьким ханом Кобяком. Цей запис засвідчує факт існування міста, яке вже тоді відігравало значну роль у захисті західних кордонів Київської Русі.

У 1240 році під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. З другої половини XIV ст. місто підпало під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року його в складі волинських земель загарбала шляхетська Польща. Вдруге на дату 1293 /6801/року посилається М. Максимович в розвідці «О городе Степань», що була опублікована в часописі «Киевлянин» в 1850 році: /серед найбільших поселень тогочасного Надслуччя і Погорони разом з Коростом, Кричільськом, Дубровицею, Степаннем згадується і село Немовичі.

Під Польщею

Після Люблінської унії 1569 р. територія,на якій було розташоване село, відійшла під владу Польщі, панування якої тут тривало понад два століття. Польські феодали нещадно експлуатували селян. Панщина становила 4-5 днів на тиждень. Користуючись необмеженою владою, шляхта піддавала селян жорстоким тортурам, за найменшу провину заковувала їх в кайдани, кидала у в’язницю. Особливо посилився антифеодальний рух на Сарненщині тоді, коли сюди у 1596 році прибули повстанські загониСеверина Наливайка. Сотні жителів сіл влилися в їхні ряди, включилися в активну боротьбу проти шляхетського панування.

В період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в Немовичах діяли повстанські загони. В 1704 році селом проходив зі своїм військом Іван Мазепа, а в 1786 році багато немовичан брали участь в гайдамацькому повстанні — Коліївщині.

В Російській імперії

З другим поділом Польщі 1795 року село підпало під вплив Російської імперії в складі Волинської губернії. У 1848 році після проведення інвентарної реформи в селі були закріплені за селянами землі. За реформою 1861 року селяни купляли цю землю за цінами в декілька разів вищими від реальних, що викликало опір і відчайдушні протести, знову горіли фільварки і маєтки панів.

«Про хвилювання селян С. Кашовського в Немовіцькій волості Рівненського повіту» 29 грудня 1858. — Донесення волинського губернатора М. В. Друцького-Соколинський міністру внутрішніх справ С. С. Ланському про відмову селян визнати своїм власником С. Кашовського і про вимогу перевести їх в казенне відомство.

 [розгорнути]

Оригінальний текст (рос.)

 

Будівництво залізниці

У 1873–1875 роках поблизу села велося будівництво залізниці Здолбунів — Ковель, завдяки чому, багато селян отримало «ремісницьку» роботу. Великий обсяг робіт без необхідних засобів механізації зумовлював залучення великої кількості робітників. Єдиним землерийним інструментом була лопата — грабарка, а транспортом — ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми вози. На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 — 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь-яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На це ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час.

Церква

Згідно “Историко-статистического описания церквей…” Н.И. Теодоровича у 1884 році у Немовичах було 147 дворів, 1187 були населення (а за даними довідника Барановича О. “Залюднення України перед Хмельниччиною”. Ч.1 Волинське воєводство. У Немовичах на 1629 рік налічувалось 59 дворів). “Словник географічний королівства Польського, виданий у 1902 році свідчить, що у селі налічується 239 обійсть, 1411 жителів. (З них 3 католики, 100 євреїв), дерев’яна церква, школа./ Управління – гмінне. Немовицька гміна (адміністративно-територіальна одиниця Польщі) об’єднувала 16 населення пунктів.; фільварк Бердуша, село Доротичі, колонія-хутір Орловський, село Глушиця, колонія Язвінка, фільварк Юзефпол, колонія Яновка, село Карпиловка, село Карпиловська Рудня, село Катериновка, село Константиновка, село Немовицька Гута, млин Немовицька Рудня, село Немовичі-гмина, хутір Ольшаниця, колонія Плоске, фільварк Перовка, хутір Пожога, фільварк Сарни, село Сарни, село Зносичі.

Керували гміною голова і секретар.

Пізніше всі питання вирішувала волость. Їй підпорядковувалось 6 сіл: с.Немовичі,с.Доротичі,с.Карпилівка,с.Катеринівка,с Зносичі,с.Сарни.

Суддями були представники з кожного села. Городовий – на всі села. Управа волості знаходилась в Немовичах, навпроти церкви. … ”однокласне народне училище міністерства народної освіти в Немовичах відкрилось у 1877 році. У 1884 році у ньому навчалось 45 хлопчиків і 5 дівчаток. Крім окремих предметів читався Закон Божий. Школа була поряд з управою волості.

Грекокатолицька церква.

Перша церква була збудована у 1721 році, але не збереглася. У 1881 році знову збудували церкву, яка діє і по даний час. Крім церкви у селі діяв римо-католицький костел. Поряд було католицьке кладовище. Православне кладовище знаходилось за церквою, внизу.

Нова церква була збудована на пожертвування селян і священика Василя Петровича Боровського.Псаломщиком був Аристарх Федорович Левицьки (з 1858року), пономарем – Іван Васильович Якимович (з 1843 р.).В П. Боровським – з 1868 року. Вперше відправа у церкві відбулась на свято Преподобної Параскеви Сербської. Тому і престольний Празник у Немовичах відмічається на це свято. За свідченням Боровика Олексія Хомича (1902р.н.) заклав її місцевий єврей (брат коваля Лейби), кузня якого стояла на Вигоні – зараз будинок Ковпака Івана Васильовича./Розвилка вулиці Радянської/ Пізніше цей майстер зірвався з дзвіниці і загинув. Саму ж церкву будували росіяни.

Згодом священиком був Дубинський Василь. Церковним хором керував Шостацький. Хор співав слов’янською мовою, а на Великдень – українською.

Село у війнах

Більше року поблизу села протримався фронт у 1916 році під час Першої світової війни. В цей час у селі розквартирували козаків Оренбурзького полку. Харчувались вони на полковій кухні, ділячи пайок з господарями, спали в хатах на соломі, а коні тримали у хлівах господарів. У єврейській хаті на Вигоні розмістився полковий оркестр.

Разом з козаками «у біги» подався Василь Баєчко з сім’єю. Дістався аж до Астрахані. Згодом, щоб повернутись назад, він змушений був дістати дозвіл самого губернатора. У Немовичах його призначили збирачем податків. Гроші він власноруч носив здавати у Луцьк. У глибокій старості дід Василь торгував гноєм, збираючи його по дорогах і приносячи додому у кошику.

І знову під Польщею

У 1918 році в селі з’явився загін сил Директорії. У вересні 1920 року Немовичі знову потрапляють під польську окупацію. Майже на двадцять літ згідно з Ризьким договором село входить у Сарненський повіт Волинського воєводства і стає гминою.

У березні 1920 року Немовичі знову потрапляють під польську окупацію, майже на двадцять літ згідно Ризького договору Немовичі вливається у Сарненський повіт Поліського воєводства. В березні 1920 р. на карті Польщі, до складу якої тоді входила територія Рівненщини, виникла нова територіально – адміністративна одиниця – Сарненський повіт. З лютого 1922 р. Сарненський повіт перебував у складі Поліського воєводства Польщі з центром у Бресті, з листопада 1930 р. знову перейшов до складу Волинського воєводства. Територія Сарненського повіту не співпадала з кордонами сучасного району. Тоді до складу повіту входили Антонівська, Бєльськовольська, Домбровицька, Кісорицька, Клесівська, Любиковицька, Німовицька, Рафалівська, Володимирецька гміни.

У 1921 році в Немовичах. проживало 94 евреї.В 19 – поч. 20 в. Євреї займалися в основному торгівлею і різноманітними ремеслами. У 1914 євреям належало 6 бакалійних лавок. У 1-й пол. 20 в. в Немовичах було дві синагоги (обидві хасидські). Влітку 1941 Немовичі зайняли частини вермахту. У 1942 немовицькі євреї були депортовані в гетто районного міста Сарни і наприкінці серпня 1942-го розстріляні разом з місцевими євреями.

В УРСР

В грудні 1939 року село в складі Сарненського району ввійшло у новостворену Рівненську область. Почалася насильницька колективізація і політичний терор, сотні заможних селян було вивезено до Сибіру.

У 1939 р. відійшло до Українській Радянській Соціалістичній Республіці. В цьому ж таки 1939 р. громада села обрала головою Олексія Савчина, який очолював громаду села до кінця 1945 р.

З приходом радянської влади ,у 1947 році,почали створювати колгосп, який очолив Іларіон Степанович Пацьола. Головою сільської Ради призначили Северина Свирида.

Взимку 1940 року з Немович вивезли дві сім’ї у Вологодську область.

У Другій Світовій війні

З початком Другої світової війни більшість чоловіків, котрих мобілізували на початку липня 1941 року, потрапили в німецький полон. Дійшовши до Клесова, вони рушили в напрямку Білорусії, де їх оточили німецькі війська. Декому з новобранців вдалося втекти по дорозі до Клесова, дехто, потрапивши у полон, згодився служити в німецькій армії і отримавши короткочасну відпустку, залишився дома.

Поліська Січ починалася з Немович

У селі Немовичі,в клуні шкільного вчителя Петра Ющенка Василь Боровець /Тарас Бульба/. видав свій перший наказ 28 червня 1941 року :

"Приказ № 1

«От 28 июня 1941 г., село Немовичи, район Сарны.

Ко всем командирам боевых групп

I. Приказываю всем боевым группам сейчас организовать небольшие повстанческие отряды и начать диверсионные акты в тылах Красной Армии. задачи: 1.Срывать мосты и связи.2. Уничтожать транспортные средства. 3. Собирать точные сведения по оборонительным сооружениям большевиков и немедленно направлять ко мне или непосредственно передавать на фронт немецким частям. 4. Не допускать в большевистские части украинцев, мобилизованных советами. II. В местах, освобожденных от большевиков – захватить власть, организовывая народную милицию с желто-голубыми повязками. Везде вывешивать желто-голубые знамена, организовывать торжественные встречи немецких войск. Приступить к организации нового отечественного порядка. III. Диверсионные нападения на большевиков осуществлять в таких условиях, которые исключают их возвращение и злостного уничтожения местного населения. голова Украины Тарас Бульба 17 .”/

Звірства окупантів викликали активний рух опору. Немовичани цілими сім’ями воювали в загонах УПА, та Поліської Січі під проводом Тараса Бульби-Боровця.

Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі в ряди повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Відомо, що прізвище «Наливайка» було Левинець, і походив він із села Немовичі. Никон Юхимович Жук, уродженець Немовичів, — відомий тисячник УПА на псевдо «Ярема», який керував штабом у 1943–1945 роках у Тинному.

Бій між станціями Немовичі й Малинськ на залізничному шляху Рівне — Сарни звели дві сотні УПА — сотня Дороша і сотня Яреми з каральним відділом німецького гештапа силою 150 людей. Вночі з 23 на 24 червня 1943 р. зірванням шин знищено вщент знищено гестапівський відділ, що їхав палити села. Добиччю повстанців була велика кількість німецької автоматичної зброї та амуніції. В бою були ранені обидва командири УПА — Дорош і Ярема.

У 1942 р. загін С. Ковпака пройшов околицею села і зупинився на ночівлю у хаті П. С. Панчук, чоловіка якої забрали на фронт. За доносом когось із сусідів господиню викликали на допит у комендатуру. Олексій Савчин зумів розсіяти підозри німців і жінку відпустили. У 1945 році Савчин О.С. був розстріляний в мРівне. Рівне в Першій Рівненській тюрмі НКВС.

Повоєнні роки і по наш час

В повоєнні роки невтомні наші земляки піднімали з попелу руїни, помаленьку вилазили з землянок в хатинки,розорювали поля,зачищали ліси від жертв війни. Але життя ставало все більше подібним на пекло, насильницьким методом здійснювалась колективізація сільського господарства. Чесні, заможні господарі під гаслом ганебного “розкуркулення” за путівками “трійок” НКВС поспішили освоювати Сибір в таборах ГУЛАГу. Під страхом виселення селяни стали більш зговірливими; почали писати заяви у колгоспи. У жовтні 1947 року у селі було створено колгосп “Радянська Україна”. В цей же час під страшенним тиском у с. Зносичі тільки одного дня в колгосп вступило 56 дворів, наступного дня надійшло ще 30 заяв. “Чим їхати у “висилку” до якогось там Сибіру, краще піти вдома у колгосп” – розраджували себе селяни.

Керівники колгоспу і сільські голови

Головами колгоспу “Радянська Україна” були: Пацьола М.С., Лейсмар В., Добровольський М.Арс., Жакун П.І.,Гула В, Гнатюк Б.М., Кичан П.О., Мичка А.М.

У проміжку з 1939 року по теперішній час сільським Головою були: У роки війни: 1939 – 1950 роки. Ткач К. А. 1939 – 1940 р.р. Васильчик М.В. 1941 – 1942 р.р Савчин О.С. 1942 – 1945 р.р. / Свирид С.М. 1945 –1947 р.р. Колядко Ф.Ф. 1947 – 1951 р.р.

З 1951року – по наш час: … Соломчук І., Гордієнко М., Пасічник М.-/ 2 каденції/, Онищук В- /2 каденції/ і 31 жовтня 2010 р . обраний втретє…

Джерела[ред.]

• Облікова картка на сайті ВРУ
• Полісся | Історія, культура, традиції та природа Полісся

Полісся. Історія, культура, традиції та природа Полісся. Пісні та обряди поліського краю.

• Історична Волинь – Кучинко М., Златогорський О. Поселенський

Історія району

• Історична Волинь – Пархоменко Т. Історична Волинь – Андрій Жив’юк, Дмитро Сирота.
• Ю. Крашевский – Рассказы… Славянский быт, славянская культура, история, религия, традиция, мировоззрение и миропонимание. 1. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник -від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. Т. 1. – Вінніпег, 1984. – 600 с; Т. 2. – Вінніпег, 1986. – 578 с

2. Трембіцький В. Позиція Великої Волині в Українській державі 1918 року. -Вінніпег-Нью-Йорк, 1993. – С 60-61

3. Літопис Руський. – К.: Дніпро, 1989. – С 6, 82.

4. Янко М. Топонімічний словник-довідник Української РСР. – К., 1973. – С 38.

5. Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. – К., 1887. – С. 7-14; Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990. – С. 10-17; Батюшков П. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. – СПб, 1888. – С. 1-8; Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1990. – С. 15-22; Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С. 40-42; Історія Волині з найдавніших часів до наших днів. – Львів, 1988. — С. 8-26; Иванов П. Историчес кие судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века. -Одесса, 1895. – С. 27-65; Котляр Н. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX – ХШ вв. – К., 1985. – 183 с; Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984. – 172 с; Кучинко М. Історично-культурний розвиток західного Побужжя в IX – XIV століттях. – Луцьк, 1993. -С. 101-105; Левкович І. Нарис історії Волинської землі (до 1914 року). -Вінніпег, 1953 (перевид). – Луцьк, 1992. – С 5-8.; Пашуто В. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. – М., 1950 та інші.

6. Котляр Н. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX – ХШ вв. – К., 1985. – С. 72-74, карта.

7. Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства, ко времени издания первого Литовского Статута: исторические очерки. – М., 1892. – С. 38-43, 209-213.

8. Шабулъдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого кнжества Литовского.-К, 1987. – С. 37-103.

9. Крикун Н. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в XV – XVIII вв. – К., 1992. – 157 с, карты.

10. Державний архів Волинської області: Путівник. – К., 1990. – С 209-217 (Довідка про адміністративно-територіальний поділ Волинської області). П.Батюшков П. Холмская Русь. – СПБ, 1887. – С. 37;

11. Онуфрійчук М. Давній герб Волині//Волинь. – 1991.-№ 1.-С. 20-24;

12.Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.-Львів, 1913. – С 126.

13.Географія Волинської області. – Луцьк, 1991. – 164 с

14.Атлас Волинської області. – М., 1991. – С 2.

15.Атлас Ровенської області. – М., 1985. – С 15.

16.Полесье. Материальная культура. – К.: Наукова думка, 1988. – 447 с.

17.Полісся: мова, культура, історія. – К.: Б.в., 1996. – 467 с.

18.Полісся: етнікос, традиції, культура. – Луцьк: Вежа, 1997. – 264 с