Вістовик UA

Ще з 20-х років минулого сторіччя наші співвітчизники  подалися до інших країн розбрелися по світу. Звісно не  за новими враженнями бо ж територія тогочасного Закарпаття  періодично переходила, як неслухняна, але прекрасна дівчина, із рук в руки. Та, все ж ні під угорцями, ні під чехами ні, тим паче, під владою Рад – ніколи нікому насправді не було ніякого діла до того, як почувають себе корінні селяни. От і їздили “наші” відбудовувати інші країни та прислужуватись їх мешканцям.

Ніхто їх не гнав? Так. Але ж закарпатці завжди, у всі часи, хотіли і жили краще за інших українців, а тут, у рідному краї заробити було ніде…
З   кінця 90-х пішла нова хвиля українських заробітчан до східної та центральної Європи, левову частку з яких складали саме закарпатські мешканці.
Найгостинніше їх прийняла маленька держава Чехія.
На будівництві багатоповерхівок і муніципальних будівель, у приватних власників і великих будівельних фірмах, у великих ресторанах і маленьких «господах» (барах), на фабриках і заводах – повсюди є наші, і рівень їх роботи цілком задовольняє прискіпливих і педантичних (майже як їх західні сусіди) чехів. Наші заробітчани теж ніби задоволені рівнем оплати своєї праці, але у приватних бесідах семеро із десяти відверто говорили про те, що куди б з більшим задоволенням працювали вдома на рідній землі. Із сумом, інколи навіть з накотивши ми слізьми, які обтирали натрудженими руками, здоровенні дядьки розповідали як солодко пахне вранці трава на пагорбі біля рідної закарпатської хати, як сходить сонце, виблискуючи золотими променями крізь схили рідних Карпат, те саме,єдине сонце, але інше…
«Та куди нам подітись, дома наші руки нікому не треба», якось почув я від одного заробітчанина, в минулому викладача музики у середній школі.
Так, Чехія розбудувалась, розквітла, стала справді охайною і красивою. Та чиїми руками? Відповідь, звичайно всім відома. А там, на «рідній неньці»: дороги будують румуни, македонці з  болгарами  і.., інші достойніші від нас нації. Будинки – італійці, вірмени, євреї (останні навіть техніку волочать із Ізраїлю). Поляки з німцями будують стадіони і аеропорти, англійці стелять газони зі штучної трави… Мабуть ми дуже мало знаємо, наскільки багата наша держава, якщо запрошує до себе на роботу будь-кого, але не своїх громадян…
Але й це ще не найгірше. З січня цього року, через наслідки світової економічної   кризи, уряд Чеської республіки прийняв програму дипломатичних дій, за якою, поступово (на відміну від китайців), кількість українців, що офіційно працевлаштовані на території Чехії, має скоротитися втричі. За даними Чеської амбасади у 2009 році візи, що дозволяють працевлаштовуватися в Чехії, отримали 260 тисяч українців, з них 60 відсотків у генеральному консульстві Чеської республіки у Львові, а воно обслуговує лише західний регіон України. Більшість наших громадян, так чи інакше, повернуться додому куди на більший термін ніж раніше. Та чи потрібні вони своїй країні, чи потрібні їх «розумні руки» батьківщині, яка, певно, й не згадувала про них ніколи