Вістовик UA

Досвідчений радянський диверсант-підривник, полковник Ілля Старінов 22 червня 1941 року описав так: «Кобрин(місто у Західній Білорусі – Ред.) палав. На площі біля телеграфного стовпу з репродуктором юрмилися люди… Випуск останніх новин закінчився звичним повідомленням про погоду. Люди стояли, не сходили з місця й ми: може буде спеціальне повідомлення або заява уряду? Але розпочався, як зазвичай, урок ранкової гімнастики». Що саме сталося того ранку, людям розтлумачили дещо пізніше. Та офіційними поясненнями від радянського агітпропу вдовольнилися не всі. Очевидці мали аж надто вагомі підстави для сумнівів у версії щодо «віроломного нападу фашистської Німеччини»…

Чому напали німці?
У декларації до німецького народу 22 червня 1941 року Адольф Гітлер заявив: «тепер настав час, коли вичікувальна політика стає не лише гріхом, а й злочином, що порушує інтереси німецького народу, а відповідно й усієї Європи. Зараз приблизно 160 російських дивізій стоять на нашому кордоні. Протягом кількох тижнів відбувалися порушення цього кордону». У такий спосіб німецький рейхсканцлер для публіки пояснив причину розв’язання ним війни проти СРСР: на кордоні з Німеччиною розгорталися радянські війська, які становили загрозу для Третього рейху, загрузлого у бойових діях проти західних держав.
Ту саму причину назвав і заступник голови Раднаркому та нарком іноземних справ Вячеслав Молотов у зверненні до громадян СРСР: «Німецький уряд вирішив виступити з війною проти СРСР у зв’язку із зосередженням частин Червоної армії біля східного німецького кордону. У відповідь на це мною від імені радянського уряду було заявлено що до останньої хвилини німецький уряд не висловлював жодних претензій до радянського уряду».
Сталінський урядовець звинуватив німців у брехні. Та чи зосереджував СРСР свої війська біля німецького кордону насправді? Так, збирав, причому в такій кількості, що це не могло не занепокоїти німців. Для прикладу, достатньо подивитися на події, які розгорнулися напередодні війни на теренах нашої держави.
<iframe src=”http://www.youtube.com/embed/4ZgK5MNYdJ8″ frameborder=”0″ width=”420″ height=”315″>
Масове розгортання Червоної армії було розпочате 1 вересня 1939 року із ухваленням закону про загальну військову повинність, відповідно до якого була встановлена обов’язкова служба в армії всіх чоловіків з 18 років. Дещо раніше – 19 серпня, за три дні до підписання пакту Молотова – Ріббентропа, був розпочатий процес формування нових стрілецьких, мотострілецьких і танкових дивізій на базі полків, які вже існували. Кількість дивізій у Червоній армії збільшилася майже вдвічі, до 186. Для командування такою кількістю частин в РСЧА були створені формування, яких у ній не було з часів громадянської війни – армії. Восени 1939 року 5-та, 6-та та 12-та армії Київського Особливого військового округу брали участь у поході до Західної України, а після його завершення не були розформовані.
Читайте також: Як створювався міф про Велику Вітчизняну
Процес формування нових армій у «миролюбному» Радянському Союзі тривав весь 1940-й та першу половину 1941-го, і на травень 1941 року у складі Київського особливого округу вже були чотири армії: 5-та, 6-та, 26-та та 12-а. Ще одна, 9-та, була у складі Одеського військового округу. Але це ще не край.
По-перше, армії швидко поповнювали особовим складом і технікою. 6-та армія генерала Музиченка, наприклад, у травні 1941-го мала у своєму складі лише два корпуси (три стрілецькі, дві танкові та механізовану дивізії), а в червні поповнилася ще одним стрілецьким і одним кавалерійським корпусами.
По-друге, на терени Київського Особливого військового округу перекидали нові армії. 13 травня 1941 року командувачі тиловими військовими округами отримали наказ переформувати свої війська на армії і вирушити у бік кордону. На територію УРСР прибували дивізії 16-ї армії генерала Лукіна (Забайкальський округ), 18-ї армії генерала Смірнова (Харківський округ) та 19-ї армії генерала Конєва (Північно-Кавказький округ). «Наприкінці травня значна частина командирів штабу округу була зайнята прийманням та розміщенням військ, які прибували. Ешелон ішов за ешелоном. Оперативний відділ перетворився на своєрідний диспетчерський пункт, куди стікалася уся інформація про рух і стан частин. Дивізії прибували боєздатні, хоча й були скарги на некомплект середнього комскладу та на брак бойової техніки, транспорту та засобів зв’язку. Командирів обнадіювали, що тільки-но буде оголошено мобілізацію, вони здобудуть все, чого бракує», – так описав цей процес маршал Баграмян, у ті часи — начальник оперативного відділу штабу КОВО.
Читайте також: Забуті битви 1941-го
Порівняння сил Червоної армії та Вермахту з його сателітами виходить аж ніяк не на користь німців. На 22 червня 1941 року на українських теренах проти 42 німецьких, 16 румунських та 3 угорських дивізій були зосереджені та перебували у стадії розгортання 101 дивізія РСЧА, не враховуючи протитанкових бригад, окремих артилерійських полків і допоміжних з’єднань. А 1144 танкам і штурмовим гарматам у німців протистояли 7112 радянських танків лише у танкових і механізованих формуваннях (не враховуючи бойових машин у стрілецьких та кавалерійських дивізіях), серед яких було 782 танки Т-34 та КВ, рівних яким у Вермахті не було. Нарешті, 800 німецьким і 423 румунським військовим літакам (включно з транспортними та розвідницькими) протиставлялися 2965 радянських суто бойових машин (винищувачів, бомбардувальників та штурмовиків), з яких 751 були новими Як-2, МіГ-3, Іл-2, Пє-2 особливих Київського та Одеського військового округів. Усього ж проти 166 дивізій Вермахту та армій країн – союзників Німеччини лише у західних військових округах СРСР виступали 202 стрілецькі, танкові та кавалерійські дивізії РСЧА, тобто значно більше, ніж назвав Гітлер. Для порівняння, проти Франції сама Німеччина виставила лише 142 дивізії.
<iframe src=”http://www.youtube.com/embed/o9alKOLgYTU” frameborder=”0″ width=”560″ height=”315″>
Формування нових дивізій у Червоній армії тривало повним ходом. І це все в умовах, коли в СРСР ще не була оголошена мобілізація. Не дивно, що такі приготування мусили здійняти неабиякий переполох в Генштабі Німеччини.
Червоний дамоклів меч
Зрозуміло, влітку 1940 року, коли почалася розробка плану «Барбаросса» всієї цієї армади на кордонах Німеччини, Румунії та Угорщини ще не було. Ніякої ворожості одне до одного СРСР і Німеччина тоді не виказували. Від 1 вересня 1939 року до 22 червня 1941 року Радянський Союз у Другій світовій війні був союзником нацистської Німеччини. У той час, коли британці ховалися у сховищах від нальотів, а німецька авіація рівняла з землею британський Ковентрі, Радянський Союз плідно забезпечував Німеччину продовольством, нафтою і сировиною. «Перед кожним фільмом обов’язково йшов кіножурнал-бойовик «Перебування В.М. Молотова у Берліні». Я надивився його так, що знав напам’ять кожен кадр. З нього можна було зробити єдиний висновок, що у радянського Союзу немає більшого друга за Гітлера. У радянського народу є Сталін, а потім – Гітлер», – згадував у своїй біографічній повісті «Бабин Яр» Анатолій Кузнєцов.
Проте німці мали підстави для занепокоєнь. У Берліні бачили, що Радянський Союз збільшує свої збройні сили, розгортає нові й нові військові частини. Проти кого СРСР міг готувати таку армію – варіантів німці мали украй небагато. Особливо німецький Генштаб стурбував похід Червоної армії влітку 1940 року у Бессарабію та Північну Буковину. За пактом Молотова – Ріббентропа Буковина не входила до зони радянського впливу. Але це була не єдина причина занепокоєння Берліна.
Читайте також: На чому базується російський міф про переможну війну
Військова машина Третого рейху сильно залежала від нафтових родовищ у Плоєшті (Румунія) та на озері Балатон (Угорщина). Улітку 1940-го Червона армія наблизилася до них ледь не впритул. Фактично Сталін міг в один удар позбавити Німеччину запасів пального. І німці вирішили не сподіватися на миролюбні наміри Кремля. Спостереження німецької розвідки за подіями в СРСР на початку 1941 року надавали нових підтверджень цим підозрам. СРСР ні з ким не воював, а Німеччина вже мала кілька фронтів: з Британією – на морі та в повітрі й у Північній Африці. Військові кампанії викачували в Німеччини чималі ресурси – проти Британії, наприклад, бойових літаків німці зосередили навіть більше, ніж 22 червня 1941 року проти Радянського Союзу. А останній у той самий час робив свою армію все чисельнішою і боєздатнішою.
Зламані плани
Чи готувалася ЧА до війни? На це запитання відповідь очевидна: так, готувалася. Напередодні 22 червня 1941-го війська Київського Особливого військового округу не вилазили з маневрів і навчань. «Над танкодромом від зорі до зорі не розсіюється пил. Підшитий зранку підкомірець до обіду стає чорним. На полі шикуються та перешиковуються у бойові порядки новенькі Т-34, які нещодавно надійшли нам на озброєння. Навчання, стрільби, розбори, наради, інструктажі, політзбори…» – так описав свою довоєнну службу заступник командира 8-го механізованого корпусу, бригадний комісар Попель.
А чи до оборонної війни готувався СРСР? Факти спростовують це твердження. Аеродром у Раві-Руській, що впритул до кордону, у перший день війни розмазала навіть не авіація, а німецька артилерія. Не кращою була й доля аеродромів у Чуневі, Стрию, Карлоновищі та багатьох інших населених пунктах. Після кількох днів постійних бомбардувань німецька піхота захопила їх разом із покинутими літаками. В оборонній війні аеродроми ніколи не розміщують на передній лінії, їх зазвичай заховують у тилу подалі від ворожого обстрілу.
<iframe src=”http://www.youtube.com/embed/9-0RCwxkQF4″ frameborder=”0″ width=”420″ height=”315″>
Ще приклад – у перші дні війни радянські війська потерпали від відсутності зв’язку. Телефонні дроти активно різали німецькі диверсанти та «щасливе від звільнення населення Західної України». А радіозв’язок мовчав. «Усі документи плану, частоти, позивні, паролі, зберігалися в штабі округу, які в разі війни треба було розсилати у війська. Радіостанцій в окрузі було кілька тисяч, отже, для того щоби перелаштувати роботу на військовий лад, був потрібен щонайменше тиждень. Здійснювати ці заходи заздалегідь не дозволялося», – так пояснив цю ситуацію колишній начальник зв’язку Прибалтійського військового округу, генерал-лейтенант Курочкін. Київський округ був значно більший, ніж Прибалтійський, отже, й часу потребував, певно, вдвічі більше. Однак навіщо така секретність під час підготовки до оборони, коли час нападу обирає противник?
Ці та сотні інших фактів підтверджують думку, давно висловлену дослідниками війни, що влітку 1941 року Радянський Союз готувався до нападу на нацистську Німеччину. Ситуація сприяла кремлівським планам. СРСР ні з ким не воював, а Німеччина вже була залучена на кількох фронтах. Удар Червоної армії за цих умов для Німеччини був би фатальним.
Читайте також: Віктор Суворов про сталінські плани наступу на Європу
У Кремлі чудово знали про підготовку німців до війни проти СРСР. При цьому сталінське керівництво та вищі командири Червоної армії не припускали й думки, що Вермахт може напасти раніше за Червону армію. У Генштабі РСЧА орієнтувалися на приклади підготовки Німеччини до попередніх бліцкригів. Вермахт завжди перед нападом на ту чи іншу країну збирав на її кордоні не менше 85% своїх наявних сил. Знаючи про розташування частин Вермахту, генштаб РСЧА бачив, що для нападу німцям потрібно буде розгорнути ще понад 40 дивізій, тобто, умовно кажучи, чотири – п’ять армій. Тому в Кремлі нікуди не поспішали, справедливо розраховуючи, що встигнуть завершити розгортання своїх військ раніше за німців. Наступ Червоної армії дав би змогу розгромити німецькі війська першим ударом прямо на кордоні, не давши їм приготуватися до оборони. Одночасний удар по Румунії з її нафтовими родовищами мав позбавити німців запасів пального й покласти край усій справі. Далі Червона армія, як проспектом, могла проїхатися по всій Європі.
Читайте також: Війна. Український рахунок
Та сталося зовсім протилежне – Гітлер першим напав на Радянський Союз, не зібравши перед цим усіх своїх сил в один кулак. На Східний фронт німці виставили близько 120 своїх дивізій, тобто трохи більше 60% Вермахту. До такого повороту ЧА була неготовою взагалі.
Біг на випередження
13 червня 1941 року по радянському радіо прозвучало повідомлення ТАРС, яке повідомило про те, що СРСР та Німеччина чітко дотримуються пакту про ненапад. У той самий день війська прикордонних округів рушили впритул до кордону. Двома днями раніше вони отримали наказ, згідно з яким половина наявного боєкомплекту мала бути заряджена в магазини, а підрозділи мусили: «особливо відпрацювати питання підйому за тривогою частин прикриття й загонів підтримки прикордонних військ». Тоді ж НКВС розпочав операцію з відселення з прикордонної смуги цивільного населення.
У день оголошення повідомлення ТАРС командування округу отримало новий наказ: «До 1 липня 1941 року всі глибинні дивізії й управління корпусів з корпусними частинами перевести ближче до держкордону у нові табори… З військами вивести повністю рухомі запаси вогнеприпасів та паливно-мастильних речовин… Сім’ї не брати». Маршал Баграмян пізніше згадував, що командування округу старанно взялося за виконання цього наказу: «У нас уже все було готове до цього: ми ще на початку травня за розпорядженням Москви провели значну роботу – заготовили директиви корпусам, провели рекогносцировку маршрутів руху та районів розгортання… Вони забирали з собою все необхідне для бойових дій. З метою таємності рухатися війська мусили виключно вночі. Усього їм знадобиться від восьми до дванадцяти нічних переходів». Німці не подарували Червоній армії стільки часу. Вони напали, коли майже вся РСЧА перебувала у вагонах і на марші.