Не буває у всіх одного горя!

Сарненщина ніколи не забуде тих років , коли реалії кожного дня були  подібними на кадри з сучасного фільму жахів. Пожежа, смерть, кулі над головою,а люди в різних одностроях  диктують кожен свої порядки. І хто свій, а хто чужий? І не знаєш, куди бігти, і в кого просити допомоги. Read more »

Волинь – древня земля, невід’ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста “Велиня”, про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ “валінана” арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив в Х столітті. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхів”ях Західного Бугу, Прип”яті.

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей. Read more »

 О. Цианкаловський у “Краєзнавчому Словнику Волині і Волинського Полісся” пише; містечко Сарни, Немовицької волості, Рівенського повіту, над річкою Случчю, при залізниці Київ- Ковель, 100 км. від Рівного. Колись місцевість Сарни звалася Доротичами.  (ще…)

САМОТНІЙ ХРЕСТ У ПОЛІ

Цей самотній хрест у полі  важко не помітити — він високо здіймається над насипаним горбиком землі.  Серед багатьох безіменних могил, яких немало розкидано по лісових хащах моєї малої батьківщини, ця — особлива. На цьому полі під лісом знайшли свій вічний спочинок не “бульбівці” чи “бандерівці”.Тут знайшли свою смерть  шістнадцять поліщуків–новобранців, призваних до Червоної армії. Їх розстріляли через два дні з початку війни через те що на кілька годин запізнилися до військкомату. Read more »

Мене знов зустрічає нічна поліська тиша, що ніжно пестить  душу та заспокоює серце. Іноді здається, ніби у мене ніколи й не було друзів. Насправді, вони були, але потім кудись непомітно зникали. І я знов залишався один.  І тоді моїм товаришем ставала оця полянська тиша, що приймала мене таким яким я є… В її очі я люблю заглядати, коли тільки стемніє. От так гуляючи з темнотою, йду далі. Потроху тиша переростає в тихенький шепіт, якого чути із-за невисоких берегів. Це–я наближаюся до річки,де пробігло моє босоноге дитинство, яка щораз шепоче гучніше. Мабуть, знов про наболіле? Read more »