Вістовик UA

Задовбали вже ваші традиції

  У сільській їдальні 40-річна весільна розпорядниця-хазяйка шинкує десяту головку ­капусти. На завтра вона  має  приготовити 10 видів салатів. Будуть шахтувати їх уночі, щоб до столу не скисли. Бо нема нічого гіршого, як отравитися на весіллі. Хоча й про такі “свадьби “довго говорять в селі.

У холодильнику  вже складені ковбаси й копчене м’ясо, які привезли батьки наречених. Поряд у морозильну камеру сестра молодої ,Люда пакує розкладені по пакетах тисячу пельменів і півтисясі котлєт, та ще й півсвині “відбірного  м”яса на всякі інші “витребеньки”…

 Головне, щоб на столах було побільше м’яса. Салати й голубці – то жіночі страви. А як посходяться мужики, а закуски не буде – то трудно. Швидко всю горілку вип’ють і додому повтікають. На трьох чоловік треба розраховувать по літрі горілки й вина та дві літри води. На весіллі буде  десь з чверть тисячі гостей.

 Ось в зал заходять ­нервні молодята. Просять працівників їдальні інакше розставити столи. До цього вже всі звикли, що наречені завжди нєрвні. Отож в столовій  безвідмовно роблять , як вони хотять. Бо хто платить гроші, той замовляє музику. Вже так повелося; за весілля молоді мусять мінімум тричі посваритися.  Так кажуть , чим більше сваряться на весіллі, тим краще житимуть.  Отож всяке буває ,навіть б”ються деякі : нєвєста букетом роз жениху обличчя поко­лола, бо той напився, як свиня. Іншим разом свати в кінці свадьби продукти не поділили. Було, що наречена свекруху так вгріла, що та аж впала. Та постійно їй зикала, що не так стоїть, танцює та цілується з її сином.

Ось і день весіля. Поліщучка 22-річна Ольга стоїть на подвір’ї свого будинку, чекає таксі бо їде в перукарню. Сьогодні Ольга вінчається із Володею, 24 роки. Таксі запізнюється на півгодини.

– Тату, а якщо воно не приїде? – питає Ольга.

– Не переживай, я сам тебе відвезу на своєму “Опелі”.

Але біля річки вже сигналить  таксі…

Батьки тим часом вантажать  калачами і різними наїдками прицеп трактора.

Через дві години повернулася Оля. Дві дружки туго затягують нареченій пояс.

– Дівчата, попустіть трохи, бо дихати не зможу. А ще в церкві годину стояти, – просить Ольга. – Ніколи не думала, що ­Володя стане моїм чоловіком. На Новий Рік освідчився. Перед тим прийшов до мого тата на роботу, спитав, чи він не проти. Батько сказав: аби мене назад не повертав.

Полудень. Розписуються у сільському клубі під “Обручальноє кольцо…Родичі й гості дарують квіти… Щойно наречені виходять з клубу, починається злива.

– Ховайтеся не сідайте в машини, трохи перечекаємо й поїдемо, – каже хрещений. – То добре, що дощ пішов. До багатства.

Mercedes’ом і Renault їдуть до церкви центральною вулицею. Дорогою, за ­прикметами, оминають мости й кладовища.

У церкві священик просить молодих обмінятися обручками. В Ольги безіменний палець правої руки синій і спухлий. Учора,  дуріючи з Володею, промахнулася і  вдарила об двері. Каблучка не налазить.

– Гріхи не пускають, – жартує пано­тець. Проводить молодих до вівтаря. – Чекаю вас через рік на хрестинах…

За весілля молоді сваряться тричі. Спочатку через фотосе­сію – молодий не хоче усміха­тися. Потім під час першого танцю Володя наступає Ользі на плаття.  І коли треба було шампанським мити тещі  ноги – наречений сердить­ся: Задовбали вже мене ваші традиції”.