Вістовик UA

Років сто тому на вулицях українських міст рекламу можна було побачити лише на вивісках крамниць або на афішних тумбах — таких собі тодішніх біґбордах. Зате багато її друкували в газетах.

Кожне видання призначало власні ціни за розміщення рекламних оголошень. Провідні київські часописи “Кіевлянинъ” і “Киевское слово”, які коштували 5 коп., брали за один рядок в одній колонці на першій шпальті 40 коп., а на останній — 20. Повторні подачі були вдвічі дешевшими. Популярна на півдні України газета “Южная копЬ- йка” справді коштувала лише 1 коп. Одначе рекламний рядок на першій шпальті коштував 60 коп., на останній — 30, а всередині видання — аж 80.

Серед “подателей объявлений” були не тільки банки, страхові компанії, транспортні контори або ресторани, але й бібліотеки, друкарні, лікарні, садівництва. Свої послуги пропонували й приватні землеміри, художники, ювеліри, кравці, ремонтники взуття тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як київського професора “по знайомству” генералом зробили

У банківській рекламі вказувалися розміри основного, запасного й резервного капіталів — із точністю до копійки. Часто-густо перелічувалися прізвища всіх членів правління, серед яких було чимало відомих тоді підприємців — Терещенків, Бродських, Харитоненків, Марголіних тощо. Це було доказом порядності й надійності рекламодавця.

Деякі київські фірми, щоб привабити покупців, додавали в оголошеннях: “Много лестных отзывов за исполненные работы” або “Всегда имеются опытные мастера”. Склад друкарських машинок, щоб підкреслити популярність своєї продукції, повідомляв: “Ежегодный сбыт — 60 000 штук”. А “Единственная Русская фабрика гимнастических принадлежностей В.В. Кашпар” пишалася багаторічним досвідом роботи: “Оборудовано множество гимнастических залов в школах и войсках”.

Покупець був зацікавлений у доступності цін, і рекламодавці поспішали запевнити, що з цим у них усе гаразд. Канцелярська крамниця після переліку товару сповіщала окремим рядком: “Цены самые минимальные”. Магазин одягу: “Всё изящно и доступно. Цены без запроса. При магазине кофейная”. Склад годинників: “Цены дешевле всех магазинов на 20%”. Щойно відкрита ресторація “Лаборье”, перерахувавши власні переваги — “самая свежая провизия”, “самое внимательное отношение к г.г. посетителям”, “биллиарды, струнный оркестр” — виділеним шрифтом повідомила: “Цены на всё общедоступные”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як козаки хотіли жити не гірше за царських солдатів

На початку 20 ст. з’явилися перші масові підробки товарів відомих фірм. Боротьбу з фальсифікатом відобразила й реклама. Наприклад, виробник і продавець швейних машинок компанія “Зінґер” зауважувала, що всі її товари “продаются исключительно в собственных магазинах Компании”. Наводила в рекламі зразок фірмової вивіски, щоб покупці не переплутали із самозванцями, і попереджала: “Остерегайтесь подделок”. Зрештою, в ті часи продавець фальсифікату в разі “взятия с поличным” міг піти на довічну каторгу.

Переважна більшість тогочасної київської реклами була російськомовною. Назви іноземних брендів писали: “Пежо”, “Магги” тощо. Українські заклади, як-от “Українська книгарня” або “Видавництво і крамниця “Час”, рекламувалися українською. Оголошення польською дозволялися лише з паралельним російським дублюванням.

Реклама сторічної давнини не була настільки настирною й агресивною, як нинішня. Спроби повчати обивателя, на кшталт зухвалого: “Темно в хаті? Купи люстру!” — вважалися поганим тоном і були приречені на невдачу.

Джерело: <a href=”http://gazeta.ua/articles/history/_sto-rokiv-tomu-povchati-pokupciv-reklamoyu-vvazhalosya-poganim-tonom/484472″>Gazeta.ua</a>