Вістовик UA

Мене знов зустрічає нічна поліська тиша, що ніжно пестить  душу та заспокоює серце. Іноді здається, ніби у мене ніколи й не було друзів. Насправді, вони були, але потім кудись непомітно зникали. І я знов залишався один.  І тоді моїм товаришем ставала оця полянська тиша, що приймала мене таким яким я є… В її очі я люблю заглядати, коли тільки стемніє. От так гуляючи з темнотою, йду далі. Потроху тиша переростає в тихенький шепіт, якого чути із-за невисоких берегів. Це–я наближаюся до річки,де пробігло моє босоноге дитинство, яка щораз шепоче гучніше. Мабуть, знов про наболіле? Read more »

Ох… , доріжка понад річкою додому! 

Неможливо описати всю глибину почуттів, що раптом охоплюють твоє серце. І нехай там батьків вже не залишилось, може і хати теж вже немає, і яблуні спиляно, а в городі чужа картопля, нехай звідти розлетілися твої друзі-ровесники, вийшли давно заміж сусідські дівчата, хай ти сюди не навідувався «тисячу років» зі своєї волі, про все це не хочеться й думати, тому що щемить-ниє серце, наповнюючи радістю з кожним пройденим кроком. Read more »